правовой интернет-сайт

Суды не могут освобождать от уплаты неустойки, - ВС

Судам предоставлено право уменьшить размер неустойки, а не освободить от такой уплаты вообще. Такое заключение сделал ВС в постановлении №202/3351/14-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 лютого 2018 року                      м.Київ                                №202/3351/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М. Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І. (суддя-доповідач), КРАТА В.І., КУРИЛО В.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Наталії Сокуренко, яка діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 4.06.2015 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.04.2016,

ВСТАНОВИВ:

12.09.2016 ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ справу №202/3351/14-ц призначено до судового розгляду.

У ст.388 Цивільного процесуального кодексу в редакції закону від 3.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. На підставі пп.6 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК справа №378/1025/15-ц передана до КЦС.

Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У березні 2014 року ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ПАТ «А-Банк», Особи 3 про стягнення заборгованості.

У позові товариство зазначало, що між ним та Особою 3 укладено договір, згідно з умовами якого останній надані кредитні кошти у сумі 4921,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2008. Остання свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала і станом на 27.01.2014 утворилася заборгованість у розмірі 36206,92 грн.

Крім того, зобов’язання за вказаним договором забезпечено порукою в розмірі 10000 грн. згідно з договором, укладеним 20.10.2010 між позивачем та відповідачем — ПАТ «А-Банк».

Кредитна заборгованість відповідачем не погашена, вимога до поручителя залишена без задоволення.

З урахуванням наведеного ПАТ «КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з Особи 3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 26206,92 грн., витрати на правову допомогу та судовий збір, а також солідарно з відповідачів — 10000 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 4.06.2015 позов задоволено частково.

Стягнуто з Особи 3 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 15.09.2006 №* на рахунок №1: заборгованість за кредитом — 4921,80 грн. та заборгованість за процентам за користування кредитом — 12637,07 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів обґрунтованого розрахунку заборгованості щодо неустойки, а тому вважав можливим відмовити у стягненні неустойки стосовно позовних вимог про стягнення пені та штрафів за кредитним договором, застосувавши ч.3 ст.551 ЦК, а також що право позивача на отримання суми боргу за кредитним договором є доведеним. Поруку вважав припиненою.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафів залишено без змін.

В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося та не переглядалося.

У травні 2016 року ПАТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій просило змінити рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В іншій частині рішення не оскаржуються та не переглядаються.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано ч.3 ст.551 ЦК.

Частинами 1 та 2 ст.400 ЦПК визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 15.09.2006 між позивачем та Особою 3 укладено договір, згідно з умовами якого останній надано кредитні кошти у сумі 4921,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2008.

Станом на 27.01.2014 сума боргу становить 36206,92 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом — 4921,80 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом — 12637,07 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов’язання — 16447,72 грн.; штраф (фіксована частина) — 500 грн.; штраф (процентна складова) — 1700,33 грн.

Вирішуючи спір по суті, суди звільнили боржника від сплати неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК.

Колегія не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 3.09.2014 у справі №6-100цс14, ч.3 ст.551 ЦК з урахуванням положень ст.3 ЦК щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував, що ч.3 ст.551 ЦК судам надано право зменшити розмір неустойки, а не звільнити від такої сплати взагалі.

При цьому судами взагалі не наведено підстав для застосування вказаної норми матеріального права.

Крім того, при розгляді справи суди не врахували вимоги ст.2 закону «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно з якою, зокрема, особи, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів переліку, де проводилася антитерористична операція, звільняються від нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики.

Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні неустойки з направленням справи на новий розгляд.

Підпунктом «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК передбачено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ПАТ «КБ «Приватбанк» сплатило 434,48 грн. судового збору.

Таким чином, з Особи 3 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 у розмірі 434,48 грн.

Керуючись стст.141, 400, 411, 416, 417 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Н.Сокуренко, яка діє в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 3 про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути із Особи 3, яка проживає за Адресою 1, на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 434,48 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду, що скасоване, втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.